В історії Оттави, як і в інших куточках Канади, були організовані публічні будинки. Частою практикою було згрупування декількох будинків з таверною поруч. Для прикладу, в Оттаві та в Квебеку такі райони будинків розпусти діяли в нижній частині міст.
Часто додатком до відносин за гроші були азартні ігри та алкоголь. Таке поєднання робило будинки розпусти найбільш прибутковим бізнесом в першій половині 19 століття. Ottawanka розповість більше про їх історію.
«Розквіт» будинків розпусти
На стику століть та в часи розвитку трансконтинентальних залізниць відбулася масова міграція. Причому, на Заході більшою частиною мігрантів були самотні чоловіки або ж ті, хто тимчасово залишив родину вдома. Це було ідеальним середовищем для «розквіту» будинків розпусти.
Такі заклади розташовувалися неподалік біля залізничних вокзалів. Цікаво, що влада в ті часи не приймала ніяких різких кроків задля того, щоб якось вплинути на ситуацію, або ж закрити заклади. Їх позицією було терпіння, адже викорінення цієї сфери було неможливим.
Власники будинків розпусти зіштовхнулися зі складнощами з 1890-х років. Все через юридичні репресії, а також через широке поширення вуличної проституції. Якщо порівнювати кількість жінок, котрі пропонували любов за гроші, то під час Першої світової війни їх кількість була великою через низьку можливість працевлаштування, а вже під час Другої світової війни рівень проституції скоротився в рази.
В цілому, в Канаді, проституція до певного часу не була злочином, як і діяльність будинків розпусти.
Публічні будинки в різні епохи – трансформація
- Доконфедераційна епоха. Влада контролювала проституцію до 1867 року, причому до правопорушників відносили жінок легкої поведінки та вуличних гуляк. Власників будинків розпусти, як і їх працівниць чекало переслідування законом. В цей період затримання носили більше непередбачуваний, хаотичний порядок.
- Вікторіанська епоха. Згодом влада запровадила більш складні положення, їх метою був захист жінок, а також дітей, власників публічних будинків, закон стосувався і сутенерів. Жінкам заборонено було продавати любов за гроші до досягнення 21 року. В 1892 році ухвалено Кримінальний кодекс. Передбачалися ордера на обшук при виникненні відповідних підозр. Наступні 28 років закони, котрі стосувалися даної сфери лише удосконалювалися. В 1920-роках рух за «соціальну чистоту» ослаб, наступні 50 років громадськість не коментувала розвиток даного напрямку секс-індустрії.
- Пропаганда та дебати. Розвиток вуличної проституції в житлових кварталах Канади почав турбувати громадськість, внаслідок цього в 1970-1980-х роках відновилися дебати. В 1983 році створили спеціальний комітет, котрий звітував про проблеми. Для прикладу, у звіті Канадського центру статистики юстиції «Вулична проституція в Канаді» в 1992 році зафіксували понад 10 000 інцидентів, котрі якраз і були пов’язані з проституцією. Близько 95% злочинів пов’язали з близьким спілкуванням, а приблизно 5% з сутенерством і хамством.
За деякими оцінками, приблизний портрет більшості працівниць публічних будинків — молоді та самотні жінки від 22-25 років, котрі розпочали роботу в закладах з 16 до 20 років. Від 30 до 70% з них мали дітей.
Цікавим є опитування 1998 року, котре показує, що понад 7% канадських чоловіків купували любов за гроші хоча б раз у житті.
Важливі зміни
Отож в період дебатів, створення комітету для врегулювання ситуації, внесені зміни до Кримінального кодексу.
- Вулична проституція, як і діяльність будинків розпусти вже не передбачали отримання статусу правопорушення.
- Відповідальність за заняття проституцією почали поширюватися не лише на жінок, але й стосувалися чоловіків.
- Передбачався захист жінок, а також чоловіків від купівлі іншими особами.
- Суворі покарання в 1988 році отримували сутенери, котрі залучали молодих людей до праці, а також клієнти неповнолітніх працівниць та працівників будинків розпусти.
Історична прогулянка по будинкам розпусти
Отож населення Оттави та Канади в цілому згадує про таке:
- стриптиз. В Торонто, наприклад, працювали такі клуби, як «Lux Burlesque Theatre» на College St. і Brunswick Ave., «Flyers’ Club»;
- реформи. Вони намагалися врятувати секс-працівників. Для прикладу, жінок реформатори відправляли на домашню роботу, працювати кухарками, прачками і на інші подібні напрямки;
- де свобода? Жінок за звинувачення, пов’язані з роботою в публічних будинках, позашлюбну вагітність, публічне пияцтво відправляли до жіночої в’язниці. Принципи реформування передбачали виправлення через працю та молитви;
- не можна не розповісти історію про Альберту. Мадам народилася в Онтаріо, її заарештували в Вінніпезі. Вона мала вигляд бізнес-леді, володіла потужними політичними та економічними зв’язками. Сама жінка, продаючи свою любов за гроші, неодноразово розповідала, що це єдиний спосіб бути фінансово незалежною поза шлюбом.
Сучасна епоха
Починаючи з 1990-х років дебати, котрі стосувалися діяльності публічних будинків змінили свій ракурс. Адвокатів секс-працівниць почали турбувати інші аспекти:
- страхи жінок та чоловіків, пов’язані з ВІЛ/СНІДом;
- підтримка даної категорії в міграції;
- розробка прав працівників секс-індустрії;
- освіта громад, а також запуск програм, котрі унеможливлюють будь-яку дискримінацію секс-бізнесу;
- підвищення рівня безпеки працівників будинків розпусти.
Вже в 1997 році до Кримінального кодексу внесли відповідні правки. Важливим етапом стало створення в 2003 році Федерального Постійного комітету з юстиції та прав людини. Після цього було прийнято низку законів, котрі були направлені на підвищення безпеки, на захист працівників секс-індустрії.
В сучасній Оттаві згідно з законопроектом «С-36», проституція, як і робота публічних будинків є незаконною. Тобто придбання сексуальних послуг є також порушенням закону.
Переглядаючи записи про арешти, можна відмітити понад 20 будинків розпусти, а також інших ключових місць, котрі відіграти ключову роль в розвитку, розквіту, перевтілення секс-індустрії. Якщо спочатку будинки розпусти працювали «наосліп», то вже далі помітною була їх трансформація. Змінювалися і правила, закони, більшу роль почали приділяти безпеці працівників цієї сфери.
