Медж Макбет (Madge Macbeth) писала сміливі для свого часу політичні романи під псевдонімом Гілберт Нокс (Gilbert Knox), подорожувала світом і була іконою стилю Оттави 1920-х років. Вона не просто писала, а виводила з рівноваги консервативне канадське суспільство, поєднуючи статус світської левиці з гострим, часто безжальним пером. До того ж це перша жінка-президентка Канадської асоціації авторів (CAA). Оттаванка розповість більше про легендарну постать, яка знала всі секрети політичної еліти міста.
Вдова, яка порушила правила
Медж Гамільтон Лайонс народилася у Філадельфії та вже з дитинства ставила п’єси, редагувала власні газети. За інформацією офіційного блогу Бібліотеки та архівів Канади (LAC), на становлення майбутньої письменниці вплинула бабуся, Луїза Гарт Маффіт (Louisa Hart Maffitt). Далі родина переїхала до Балтимору, після чого дівчину направили до коледжу Гельмут у Лондоні, Онтаріо. Вже тоді вона працювала у шкільній газеті.
Завершивши навчання, Медж з 1899 до 1901 року виступала як мандоліністка та акторка водевілю. У 1901 році вона вийшла заміж за Чарльза Макбета, інженера-будівельника. Подружжя переїхало до Оттави приблизно у 1904 році. Через чотири роки чоловік помер від туберкульозу, а Медж залишилася вдовою з двома маленькими синами.
Жінка її класу мала шукати нового чоловіка. Для суспільства розвиток подій та її доля були вже заздалегідь вирішеними, однак вона не захотіла йти цим шляхом. Смілива та розумна Медж Макбет обрала друкарську машинку та письменництво.
Сучасних читачів здивує той факт, що вона стала однією з перших жінок у Канаді, хто заробляв на життя виключно літературою. Її першими роботами були два оповідання в журналах «Canada West» та «Canadian Magazine». Перший роман «Виграшна гра» (The Winning Game) вона опублікувала в 1910 році. Медж з блискавичною швидкістю вчилася писати те, що купують.
Варто зауважити й те, що письменниця була однією із засновників Оттавського Малого театру.
Таємниця Гілберта Нокса
У 1920-х роках Оттава була не просто столицею, а своєрідним закритим клубом для обраних. Потрапити до вищих ешелонів влади було важко, а вилетіти звідти через необережне слово чи поведінку — справа одного вечора. Медж Макбет, як ніхто інший, розуміла: якщо вона випустить критичну літературу під власним ім’ям, двері розкішних віталень зачиняться перед нею назавжди. Так з’явився псевдонім «Гілберт Нокс» — літературний привид, вбивця репутацій та автор, чиє ім’я змушувало політиків нервово перевіряти свої ранкові газети.
Медж обрала форму політичної сатири, де під вигаданими іменами ховалися настільки впізнавані фігури, що читання книги перетворилося на загальноміську гру «Вгадай, хто». Оттава на кілька місяців стала гігантською детективною агенцією. У кулуарах Парламентського пагорба пошепки обговорювали:
«Ви бачили, як Нокс описав міністра? Це ж точно сер Вільям!»
Кожен намагався з’ясувати, хто такий цей таємничий Нокс, не підозрюючи, що під псевдонімом криється жінка.
Сатира Макбет була безжальною, бо вона била у найболючіші місця:
- вона описувала, як державні посади роздаються не за таланти, а за «правильне» прізвище або вдале одруження;
- Медж висміювала дружин дипломатів та самих політиків, чиї розмови обмежувалися плітками та цінами на нові капелюшки, поки країна потребувала реформ;
- авторка показувала, як «чесні» джентльмени домовляються про дерибан бюджету між ковтками дорогого хересу.
Популярні романи
- «Країна післяобіддя», 1924 р. (The Land of Afternoon). Це ще один приклад політичного сатиричного роману. Найбільше еліту дратувало те, що Нокс знав забагато інтимних деталей побуту. Це означало, що зрадник — серед своїх. Медж вдалося неможливе: вона не просто написала бестселер, вона змусила ціле місто подивитися у дзеркало і здригнутися від побаченого, залишаючись при цьому головною зіркою кожної світської вечірки.
- «Кайдани», 1926 р. (Shackles). Це один з найпопулярніших романів авторки. Він висвітлив першу хвилю феміністичної думки у ті часи. Головна героїня роману, Наомі Леннокс, належить до середнього класу. Читачі дізнаються про боротьбу Наомі за повагу як письменниці та за свободу у церкві та у шлюбі.
- «Добрі бджоли», 1935 р. (The Kinder Bees). Це популярний політичний сатиричний роман, заснований на знаннях про суспільство вищого класу в Оттаві.
- Мемуари «Через моє плече», 1953 р. (Over My Shoulder). Це збірка ностальгійних спогадів та нарисів, у яких авторка з гумором описує перетворення Оттави з провінційного містечка на політичний центр країни, розкриваючи побут і звичаї тогочасної еліти.
- Мемуари «Кар’єра на бульварі», 1957 р. (Boulevard Career). Автобіографічна рефлексія про професійний шлях письменниці, де вона описує труднощі та успіхи своєї кар’єри в журналістиці та літературі, аналізуючи роль жінки в медіапросторі середини XX століття.
Жінка, яка «зламала» скляну стелю
З 1939 до 1941 року Медж Макбет обіймала посаду президентки Канадської асоціації авторів (CAA). Винятково те, що вона була першою жінкою, яка очолила цю організацію. До того ж вона була президенткою Оттавської драматичної ліги та Оттавського жіночого пресклубу.
Згідно з джерелами, Медж Макбет у 1950-х роках мала колонку «Через моє плече» у «Ottawa Citizen». Крім підготовки матеріалів для колонки, вона водночас працювала фотографкою. У її статтях містяни могли прочитати про дипломатів, принцес та дебютанток на балах.
Подорожі як втеча від рутини
Медж Макбет була жінкою, яка жила на повні оберти в епоху, коли від дам чекали лише вишивання та тихих розмов про погоду. Її життя — це готовий сценарій для серіалу про те, як не збожеволіти від рутини. Її життя – це виклик нормам суспільства.
Сучасне покоління назвало б Медж тревел-блогеркою. Просто замість постів в Instagram чи в інших соціальних мережах вона писала у виданнях та в романах.
Поки інші боялися холоду, вона їхала туди, де гартувався характер Канади, а саме до Юкону. У часи, коли подорож жінки без супроводу вважалася скандалом, вона пробиралася крізь хащі та знайомилася з культурами Південної Америки, які для більшості канадців були наче з іншої планети. Вона колекціонувала не магнітики, а враження, які потім перетворювала на тексти, що «дихали» реальним життям.
А окремо хочеться підкреслити нечуваний для того часу контраст. З одного боку — письменниця блищала на дипломатичних заходах, тримаючи в одній руці келих, а в іншій — нитки політичних інтриг. Це була вишукана жінка, яка знала ціну етикету. З іншого боку, та сама жінка спокійно міняла корсет на похідну куртку, а підбори на важкі чоботи. Вона могла обідати з прем’єр-міністром, а вже за місяць готувати їжу на багатті десь у джунглях.
Це був неймовірний розрив шаблонів.
Символ інтелектуальної свободи для сучасного покоління
Медж Макбет померла у 1965 році та увійшла в історію як літературна особистість Оттави. Вона є постаттю, яка цікава сучасному поколінню. Її можна назвати прототипом сучасного фрилансера та особистості, яка створила себе сама. У часи, коли жінці практично неможливо було вижити без чоловіка, вона залишилася вдовою з двома дітьми. Її ставка на інтелект виграла. Зумери та міленіали, які понад все цінують автономію та особистий бренд, розуміють та поважають історію Медж Макбет.
Окремої уваги заслуговує сміливість жінки критикувати систему та не гнатися за популярністю. Цікавим є й те, що ті питання ідентичності, місця жінки у суспільстві, балансу між кар’єрою та родиною, які письменниця підіймала у свій час, досі залишаються актуальними.
Ця постать є неймовірно цікавою, вона випередила своїх сучасників та сучасниць, щоб бути зрозумілою теперішньому поколінню.
Джерела: