Перша жінка в Сенаті Канади – Керін Рей Маккей Вілсон

Керін Вілсон була однією з перших жінок у Канаді, яка змогла завдяки своєму характеру і завзятості здобути високу посаду в уряді. До неї цю посаду обіймали виключно чоловіки. Далі на ottawanka.com.

З сім’ї шотландського походження

Керін народилася 1885 року в канадському містечку Монреаль. Її сім’я була шотландського походження і була однією з найбагатших у регіоні. Батько Керін – Роберт Маккей – був дуже відомим завдяки своїй підприємницькій діяльності. Також за сумісництвом він був ще й політиком. Його другом був лідер “Ліберальної партії Канади” – Лор’є.

Шлях у політику

У віці 33 років Керін переїхала до столиці Канади – Оттави, де вона вирішила розпочати свій шлях у політику. В Оттаві Керін займалася волонтерством. Вона збирала допомогу бідним містянам, біженцям з інших країн та дітям, які залишилися без батьків. Паралельно з волонтерством Маккей почала брати участь у діяльності кількох політичних організацій. Основною їх метою було збільшення впливу жінок на політику Канади. 1938 року вона стала президентом однієї з таких політичних організацій.

Маккей подобалось те, чим вона займалася. Вона хотіла допомагати людям, робити їхнє життя щасливішим. Керін була активною учасницею громадського життя Оттави. Багато років вона працювала на різних посадах:

  • головою у “Канадсько-американському жіночому комітеті” 
  • президентом у фонді “Принцеси Аліси з підготовки молодих лідерів”
  • віце-президентом у “Вікторіанському ордені медсестер”
  • почесним президентом у “Християнській асоціації молодих жінок Оттави”
  • головою фонду “Врятуйте дітей”

Також у 1930 році, завдяки величезній підтримці з боку друзів Керін, її сім’ї та близького оточення, вона заснувала “Національну організацію молодих лібералів”.

Посада в Сенаті

Громадська діяльність Маккей була дуже успішною. Її впізнавали та поважали жителі Канади. Тому в 1930 році Керін обійняла посаду в Сенаті Канади за часів прем’єр-міністра Макензі Кінга. Вона стала першою жінкою в історії Канади, яка не просто зуміла потрапити до Сенату, а по-справжньому виборола право на місце в уряді Канади не тільки для себе, але й для будь-якої іншої жінки, яка хотіла зробити життя канадців кращим. До того, як Маккей стала першою жінкою-сенатором, п’ять канадок, у тому числі й сама Маккей, виграли суд у справі про права жінок, в результаті якого судовий комітет Таємної ради проголосував за скасування рішення Верховного суду Канади про те, що жінки не можуть бути сенаторами. 

На високій посаді Маккей продовжувала дбати про громадян Оттави та інших канадських міст. Також вона виступала проти “Політики умиротворення агресора” та “Мюнхенської угоди” у 1938 році. У період Другої світової війни Маккей вдалося прийняти в Канаді більше сотні сиріт євреїв з країн Європи, незважаючи на те, що їм не було офіційно дозволено в’їжджати на територію країни.

У 1949 році, після закінчення Другої світової війни, за дорученням нового прем’єр-міністра Канади Сен-Лорана, Керін зайняла нову посаду – делегата Канади на Генеральній Асамблеї ООН. Вона знову стала першою жінкою, яка обійняла цей пост. Вона була першою жінкою не лише в Сенаті та як делегат, але й стала першою жінкою, яка очолила Національний комітет Канади у справах біженців та першою жінкою-головою постійного комітету Сенату з питань імміграції та праці. У 1955 році Маккей стала першою жінкою в історії Канади, яка обійняла високу посаду віце-спікера Сенату Канади.

У 1962 році у віці 77 років серце сильної та вольової Керін перестало битися. Вона померла від серцевого нападу.

За довгі роки непростої роботи вона зробила вагомий внесок у розвиток Канади, у роботу з біженцями, у надання допомоги, а також відіграла важливу роль в історії Канади та місці жінок у політиці.

У пам’ять про видатну політичну діячку першої половини 20 століття в Оттаві було названо середню школу.

.,.,.,.