20 століття – це епоха винаходів, інновацій, творців, артистів та письменників. В Оттаві на початку 20 століття народилася зірка, справжня легенда канадської літератури – Елізабет Смарт. Її витвори були визнані, справжніми шедеврами поетичної прози. За них вона здобула не одну нагороду. Далі на ottawanka.com.
Юні роки
Смарт народилася в 1913 році в досить відомій та багатій родині в Оттаві. Сім’я була успішною завдяки батькові Елізабет, який працював оттавським юристом і мав дуже гарні зв’язки з представниками міської еліти.
Завдяки своїм батькам Елізабет Смарт закінчила престижну приватну школу “Хотфілд Холл” у місті Кобург, недалеко від Оттави. Саме у школі у дуже юному віці вона зацікавилася літературою та письменством. Зокрема, особлива увага Елізабет впала на поезію.
Коли Елізабет було 10 років, лікар поставив їй неправильний діагноз “негерметичного серцевого клапана”, через що вона довгий час була прикута до ліжка.
У 15 років Смарт написала свою першу збірку поезій.
Юна Елізабет росла серед еліти Оттави. Батько мав серйозні зв’язки, а її мати дуже часто в будинку влаштовувала вечірки для високопоставлених людей. Вона з дитинства спілкувалася з важливими постатями в історії Оттави.
У дитинстві, крім письменства, Смарт грала на фортепіано. Гра на фортепіано привела Елізабет у 18-річному віці до Лондона. Там вона вступила до Королівського коледжу, щоб здобути повноцінну музичну освіту. Але одного фортепіано їй було мало, вона хотіла писати. Тому вирішила зайнятися цим серйозно. Якийсь час вона прожила ще в Лондоні, де натрапила на збірку віршів Джорджа Баркера, в якого вона до нестями закохалася. Він відіграв дуже важливу роль у її житті.
Де працювала Смарт?
Першою роботою, після закінчення Королівського коледжу в 1937, для Елізабет стала робота секретарем Маргарет Уотт, голови Асоціації сільських жінок світу. Разом з Уотт вона їздила світом і супроводжувала її на різних конференціях.
Але незабаром Смарт повернулася до рідної Оттави і пішла працювати до міського журналу. До її обов’язків входило писати новини. Довго на цьому робочому місці вона не протрималася, оскільки вона хотіла свободи та самовираження.
У період Другої світової війни Елізабет працювала у посольстві Великобританії у Вашингтоні. Через деякий час вона переїхала назад до Англії, де працювала над написанням рекламних текстів для “Квін”, “Татлер” і “Будинок і сад”.
Зустріч із коханням всього життя
Ще з юного віку Елізабет була закохана у англійського письменника Джорджа Баркера. На різних світських заходах вона постійно за нього розпитувала, шукала можливості зустрітись та контакти. Вона всім серцем хотіла його зустріти та вийти за нього заміж.
Одного разу Смарт відвідала США і, під час цього візиту, познайомилася з відомим письменником 20 століття – Лоренсом Дарреллом. Саме завдяки йому Елізабет нарешті вдалося налагодити особистий контакт з коханням всього її життя. Але на неї чекало велике розчарування. Кохання всього її життя, той, з ким вона довгі роки чекала зустрічі, був одружений. І, до цього, він жив аж у Японії. Але, незважаючи на це, Смарт запросила Баркера та його дружину до Америку і навіть сплатила їм вартість квитків. Коли Смарт і Баркер нарешті зустрілися, між ними почався дуже пристрасний роман.
Їхній роман провів до того, що в 1941 році Елізабет завагітніла. Вона вирішила поїхати з Америки і повернутися в Оттаву, сподіваючись, що її коханий вирушить слідом за нею. Але її багата сім’я не дозволила в’їхати Баркеру на територію Канади, тому Смарт була змушена повернутися до США, до Баркера. У розпал Другої світової війни Елізабет завагітніла вдруге від Баркера. Для того, щоб бути ближчим до коханого у непростий воєнний час, Смарт вирішила переїхати до Англії. Там вона працювала у Міністерстві оборони. Саме в цей період Смарт написала свою найвідомішу книгу – “На Центральному вокзалі я сіла і заплакала”. Ця книга є вигаданою розповіддю про її стосунки з Баркером. Від Баркера Смарт народила ще двох дітей.
Шедевр поетичної прози
“На Центральному вокзалі я сіла і заплакала”, написаний 1945 року, став справжнім шедевром поетичної прози. Ця книга була про пристрасні та бурхливі стосунки Смарт та Баркера. Книга була символом їхнього унікального кохання.
Книга Смарт була надрукована тиражем у 2 тисячі екземплярів. Шість книг потрапили до магазинів Оттави. Роман у період 1960-1970 років став культовим, тому був перевиданий. У Канаді перше видання Смарт у твердій обкладинці вийшло лише 1982 році.
Останні роки життя
Довгий час Смарт не писала, але в 1977, після перерви, випустила дві нові книги: “Успіння негідників і негідниць” і “Бонус”. У 1984 році світ побачив раніше неопубліковану збірку її віршів під назвою “Тим часом”, а також, у 1986 році, було опубліковано двотомне видання “Необхідні секрети: журнали Елізабет Смарт”.
На початку 1980-х років, перед смертю, Смарт з Англії повернулася в рідне місто – Оттаву. Відвідувала Торонто та Альберу по роботі, після чого повернулася до Англії, де у 1986 році померла від серцевого нападу.
