“Велика п’ятірка” – це група з п’яти канадських жінок. Всі вони були між собою дуже різні, з різними характерами, народилися в різних містах, у них були різні життєві історії, але була одна схожість – усі вони боролися за права жінок. Далі на ottawanka.com.
З чого все почалося?
Активні учасниці громадського життя Оттави та всієї Канади, а також учасниці різних організацій, які захищають права жінок і просувають їх у політику, об’єдналися на початку 20 століття, щоб виграти суд і розширити права жінок у Сенаті Канади.
Цими п’ятьма жінками були:
- Генрієтта Едвардс, яка була головою Національної ради жінок у Оттаві;
- Неллі МакКланг, яка стала першою жінкою у Раді керуючих Канадської радіомовної корпорації в Оттаві;
- Луїза МакКінні, яка була засновницею Спілки жінок-християн за помірність в Альберті;
- Емілі Мерфі, яка була першою жінкою суддею у Британській імперії;
- Ірен Парлбі, яка була першим президентом Об’єднання жінок-фермерів в Альберті.
Все почалося в 1927 році, коли ці активні жінки, які виборювали свої права, подали петицію до уряду Канади, щоб справа про розширення прав жінок, зокрема дозволу бути сенаторами, була розглянута канадським Верховним судом.
Основою для подання такої петиції стала Конституція Канади, якою йшлося, що виключно “висококваліфіковані особи” можуть обіймати посади в Сенаті. Уряд Канади трактував це формулювання конституції як “до Сенату можуть бути призначені виключно чоловіки”. Таке роз’яснення було історичним, оскільки цей закон був надрукований за старих часів виключно для чоловіків.
На початку 20 століття оттавські активістки та активісти з інших міст зробили дуже багато для розширення своїх прав. Зокрема, канадським жінкам на законодавчому рівні було дозволено голосувати на виборах скрізь, крім Квебеку. Це було початком великої судової справи на шляху до політичної рівності між чоловіками та жінками. Їхня петиція стала першою хвилею фемінізму в країні.
Справа про “Особистість”
Коли “Велика п’ятірка” дісталася цього закону, кожна з жінок була глибоко обурена, що їх та інших жінок Канади вважали не “висококваліфікованими особами”. Тому п’ятірка з Оттави вирішила боротися та відстояти свої права та права тисячі інших жінок країни.
Перша спроба
Перший раз “Велика п’ятірка” написала листа до Верховного суду Канади з проханням про розгляд питання щодо призначення жінок до уряду, зокрема до Сенату Канади. Цей лист, написаний до суду, дуже швидко став відомим не лише в Оттаві, а й далеко за її межами. Верховний суд Канади у відповідь на лист п’ятірки з Оттави ухвалив, що для посади в Сенаті жінки не є “висококваліфікованими особами”.
Друга спроба
Після першої невдалої спроби п’ятірка з Оттави не зневірилася і почала шукати інші різні способи змінити цей закон. Оскільки у Канаді існувала ще більш вища інстанція, ніж Верховний суд – Таємна рада – вони вирішили відправити лист саме туди.
У 1929 році Таємний Суд, що зібрався в Англії, озвучив своє рішення: “Жінки вважаються особистостями і можуть бути сенаторами”. Для п’ятірки з Оттави це було велике досягнення у політичній та суспільній історії всіх жінок Канади.
Пам’ять про п’ятьох жінок з Оттави
На згадку про видатних жінок, справжніх осіб, які боролися за свої права та права тисячі канадських жінок, було встановлено пам’ятник у столиці Канади по вулиці Рідо. Це монумент із п’яти статуй-жінок, які пишуть той самий лист до Верховного суду.
