Весілля завжди було подією, яка об’єднувала родини та громади. Яким же було весілля в Оттаві у XIX столітті? Попри те, що традиційні християнські уявлення про шлюб домінували у канадському суспільстві, після закінчення Другої світової війни містяни відчули зміни. Більше про все це розповість ottawanka.com.
Загальні тенденції
Деякі аспекти традиційного весілля в Оттаві у XIX столітті могли відрізнятися, залежно від соціального статусу та етнічної приналежності. Хочеться розповісти про загальні тенденції.
Розпочнемо з підготовки до шлюбу та освідчення. Раніше залицяння відбувалося під пильним наглядом родини. Спілкування молодих людей відбувалося у присутності родичів чи у церкві, на громадських заходах. Під час прогулянок, катання на санях та в інший період – батьки суворо стежили за молодими людьми.
Окремо розповімо про традиції «спільних прогулянок» пари. У бібліотеці та архівах Канади збереглися серії гравюр пари, яка залицяється, катаючись на санях біля водоспаду Монморансі у 1868 році. Це були публічні прогулянки, під час яких пара мала змогу встановити певну емоційну близькість. Під час прогулянок вони могли обмінятися подарунками, наприклад, вірш, пісня, прикраси. Якщо хлопець дарував щось коштовне, тоді потрібна була згода батьків.
Раніше (до кінця 1880-х років) потрібна була батьківська згода. Сучасних жителів Оттави може це обурити, адже це рішення належало парі. Це дійсно так, але раніше батьки мали право відмовити, якщо шлюб був не в інтересах їх дитини. Іноді дівчата порушували заборону, обираючи вийти заміж проти волі батьків. Після такого кроку дівчина ризикувала відчуженням від родини.
Перешкодою для одруження пари могли бути релігійні розбіжності. Шлюб вважався священним інститутом, а християнство, католицизм та різні протестантські деномінації (англіканці, методисти тощо) відігравали центральну роль у канадському суспільстві того часу. Кожна церква мала свої правила. Наприклад, католицька церква мала жорсткі вимоги щодо шлюбу католиків з представниками (представницями) інших вірувань. Крім церковних правил, відчувався соціальний тиск. Міжконфесійні шлюби могли бути джерелом напруги та відчуження. В Оттаві релігійні групи були більш змішаними, однак пари різних вірувань все одно зіштовхувалися з перешкодами.
Хочеться виділити ще одне. Багато пар не змогло зберегти стосунки через відстань, адже у ті часи єдиним способом спілкування було листування. Були пари, які декілька років листувалися та залицялися, аж доки не дочекалися одруження.
Шлюб
Він був не просто актом любові, а публічною справою, яка об’єднувала друзів та родину. До того ж шлюб розглядався також з юридичного боку. У Верхній та Нижній Канаді закони могли дещо відрізнятися, однак з часом для штату було важливо врегулювати шлюб.
Якою була Оттава у XIX столітті? Це було невелике село, потім маленьке містечко, яке поступово розширювалося. Діти народжувалися у міцних родинах. Молодь разом відвідувала школи та церкви, учасники громад спілкувалися, проводили весело дозвілля. На таких зібраннях часто знайомилася молодь, після чого поєднувалися пари та утворювалися шлюби.
Під терміном «залицяння» у ті часи варто розуміти розвиток «особливої дружби». Ставки були високими (економічні та соціальні), адже шлюб передбачав об’єднання двох родин. Батьки закликали дітей не поспішати та переконатися у тому, що вони роблять правильний вибір.
Шлюб переносив пару у нову соціальну сферу. Для представників середнього класу чи заможних людей це означало офіційні дзвінки та візити до рідних. Такі візити могли тривати тижнями або місяцями. Подорожувати до появи залізниць було важко, тому складно було назвати точний період.
Весільна церемонія в Оттаві у XIX столітті
Церемонія у ті часи традиційно відбувалася у будинку нареченої. Це була коротка подія. Домашні церемонії була важливою частиною весілля, однак до кінця століття все популярнішими ставали церковні весілля.
Якою ж була церемонія? Її можна схарактеризувати, як досить просту. Під час церемонії читалося Святе Письмо, а вже далі пара обмінювалася обітницями, тримаючись за руки.
Хочеться розповісти й про сукню нареченої. Біла весільна сукня, символ чистоти, стала популярною після весілля королеви Вікторії у 1840 році. Трохи пізніше вона здобула розповсюдження. Для багатьох містян було непрактично витрачати великі суми грошей на нову сукню, щоб одягнути її лише один раз. Та й далеко не всі могли собі цього дозволити.
Медовий місяць
Сучасний медовий місяць асоціюється з втечею молодят у відокремлене місце. В Оттаві у XIX столітті такого не було. Молодята у медовий місяць відправлялися з батьками. Це було звичне явище для пар, які мали достатній дохід для подорожей. Після 1850 року практика післяшлюбної відпустки почала поширюватися на всі соціальні рівні.
Змінилася й мета медового місяця. Спочатку це була форма світських візитів, під час яких одружена пара подорожувала з батьками та відвідувала друзів, родичів у віддалених громадах. До кінця століття медовий місяць став приватною відпусткою для молодят.
Розлучення
До Другої світової війни розлучення у Канаді загалом було рідкісним явищем. Це можна пояснити тим, що розлучення всіляко засуджувалося соціальними та релігійними лідерами. Доступ до розлучення у Канаді був обмеженим до 1968 року. Єдиною підставою для розлучення у ті часи могла бути подружня зрада. В Онтаріо вже у міжвоєнний період були створені суди з розлучень. У тих провінціях, де не було доступу до судового розлучення, альтернативою було звернення до парламенту з проханням про законне розлучення. Послугою могли скористатися лише заможні містяни через високу вартість.
Ті канадці, яких такі варіанти не влаштовували, обирали розлучення в американській юрисдикції та юридичне роздільне проживання. Це рішення не мало юридичної сили в Канаді, одна громадськість це влаштовувало.
Що ж змінилося?
У канадському суспільстві до початку Першої та Другої світової війн містяни дотримувалися західної шлюбної моделі. Йдеться про відносно пізні шлюби, дружні союзи, коли значна частина цих пар так і залишається неодруженими. Розглянемо статистику: 9 з 10 канадців принаймні один раз у житті одружувалися. Середній вік нареченої був від 20 до 25 років, а нареченого – від 25 до 29 років.
Зміни після Другої світової війни можна виділити так.
- Змінилося співвідношення чоловіків та жінок. У періоди високої імміграції, у прикордонних районах чоловіків було більше, а з 1850 року у промислових містах центральної Канади – жінок.
- Чоловіки одружувалися з жінками, які були значно молодшими.
- Економічна частина. Чоловік має мати фінансову змогу утримувати дружину та дітей.
Весілля в Оттаві у XIX столітті мало певні переваги та недоліки, однак з того часу багато чого змінилося. Наприклад, у XXI столітті від пари ніхто не вимагає офіційного шлюбу, а у 2005 році федеральний Закон про цивільний шлюб узаконив одностатеві шлюби по всій країні. Зросла кількість пар, які проживають у цивільних стосунках. Проживання разом принаймні рік має ті ж юридичні та податкові права, обов’язки, що й подружні пари.
