Важливу роль в історії Другої світової війни зіграло формування Канадського жіночого армійського корпусу. Це цікава та складна історія, яка підкреслила мужність представниць слабкої статі. Більше про це розповість ottawanka.com.
Початок: перші прецеденти
Так склалося історично, що канадські жінки працювали медсестрами під час Першої світової війни. Важливою подією у 1918 році в Оттаві став розгляд можливості функціонування «Допоміжного корпусу канадської жіночої армії». У ті часи військовий штаб розглядав створення такого корпусу в першу чергу задля надання адміністративної та духовної підтримки військам за межами країни. Проте цю ідею не вдалося втілити в життя через те, що війна закінчилася. Саме тому проєкт був поставлений «на паузу».
Пройшло 20 років до того моменту, як група жінок-активісток у Вікторії сформували подібну організацію. Вона мала назву «Жіночий службовий корпус Британської Колумбії».
Це була не просто організація, а справжній волонтерський рух, натхненний та організований Джоан Б. Кеннеді. Учасники руху навчали надавати першу медичну допомогу, з’являлися військові священнослужителі, проте жінки в канадській армії були відсутніми.
Джоан Кеннеді та волонтерський рух
Це патріотична та енергійна жінка, яка стала рушійною силою у досягненні мети. Канадські жінки прагнули служити своїй країні, а завдяки Джоан Кеннеді у них з’явилася така можливість.
Спочатку жінка працювала бухгалтером, лише згодом стала канадською військовою. Комісія канадської армії призначили її головнокомандувачем корпусом, надавши звання підполковника. Джоан Кеннеді (народжена Джоан Барбара Фенш) увійшла в історію, як перша жінка, якій вдалося отримати таке звання.
Джоан Кеннеді пішла з армії в 1946 році.
Війна та неофіційні жіночі корпуси
Вже у вересні 1939 року розпочалася Друга світова війна. По всій території Канади почали з’являтися десятки неофіційних жіночих корпусів. Їх наповнювали активні, сміливі, глибоко патріотичні жінки. Існували в ті часи такі групи:
- Жіночий добровольчий резервний корпус. Він функціонував у Квебеку, Онтаріо та на території Приморських регіонів;
- Канадська допоміжна територіальна служба, дія якої розповсюджувалася на Онтаріо та західні провінції.
Волонтери у вільний час записувалися на військові курси. В ті часи корисним вмінням, якому можна було навчитися, стала подача сигналів азбуки Морзе, читання карт. Наприклад, група Джоан Кеннеді тренувала піхотні вправи у збройних складах поліції. У цей час у Монреалі представники «Чорної варти» тренували жінок та підвищували їх вміння володіння зброєю.
Серйозне ставлення до жінок
Канадські жінки завжди прагнули бути «на рівних» з чоловіками, щоб їх сприймали серйозно. До 1941 року вони ініціювали в Оттаві створення офіційних жіночих допоміжних служб для збройних сил.
Важливу роль у цьому процесі відіграла саме Джоан Кеннеді. Вона розповідала репортерам, наскільки її вразила необхідність канадської армії в жінках. До того жінки могли працювати клерками, стенографістками, виконували інші обов’язки корпусу – і це вже було для них за щастя.
В армії натомість суворо дотримувалися традиційних гендерних ролей. Чоловіки взагалі не могли навіть уявити, як жінки можуть поповнити ряди збройних сил. Приклад Британії мав переконати канадських чоловіків у цінності жіночої військової служби.
Чоловіки-скептики запитували: що буде з родиною? Їх цікавило, хто буде виховувати дітей, займатися побутом, якщо не лише чоловіки, але й жінки почнуть служити в армії? Якщо пригадати роль жінок у Першу світову війну, їх допомогу в індустріалізації, то професіоналізм та майстерність жінок змінив думку чоловіків.
Спочатку теж такий варіант викликав шалену хвилю супротиву. У військовій справі довести цінність служби жінок виявилося надскладним завданням.
Допомога жінок-військових
Водночас за два роки поразок кількість працездатних чоловіків зменшувалася, все більше з’являлося питань, занепокоєнь з цього приводу. Наприклад, жінки мали змогу заміняти чоловіків на небойовій службі. Таким чином, ці солдати могли відправлятися на фронт.
Вже 13 серпня 1941 року уряд дозволив не лише створили Канадський жіночий армійський корпус, але й залучити декілька тисяч жінок для служби країні. Цікаво, що корпус формально не підлягав військовій дисципліні, адже не був частиною армії.
Жінки під час Другої світової війни показали, наскільки вони можуть бути цінними та універсальними, адже швидко навчалися та на практиці використовували здобуті навички. Вони навчилися працювати кухарками, водіями, стенографістками, телефоністками, посильними, друкарками, наприклад. Чимало представниць слабкої статі отримали неоціненний досвід в неофіційних жіночих парамілітарних організацій.
Адміністративні проблеми та їх вирішення
Це була актуальна проблема, адже залучення жінок до армії піднімали питання, які потрібно було вирішити. Остаточно це сталося 13 березня 1942 року, якраз після прийняття жіночого армійського корпусу до складу канадської армії. Ось декілька важливих моментів, про які хотілося б розповісти більше:
- жінки-військові носили нагрудний знак із трьома, з’єднаними між собою кленовими листками;
- на комірних значках можна було побачити голову Афіни в шоломі. Ще здавна відомо, що це богиня війни;
- наступним досягненням жінок стало створення таких служб, як Жіночий відділ Королівських повітряних сил Канади, а згодом й Жіночої Королівської військово-морської служби Канади.
Оттава та штаб національної оборони
В штабі першим офіцером-адміністратором стала Елізабет Смеллі. До цього жінка була головною матроною сестер-милосердя Канади, а згодом досвідченою військовою адміністраторкою.
До себе в штаб вона набирала виключно жінок із вже існуючих патріотичних жіночих організацій. Першою, кого вона призначила на високу посаду, стала Джоан Кеннеді, що було цілком логічно.
Восени 1942 року підполковник Кеннеді змінила Смеллі, після чого Кеннеді стала офіцером Генерального штабу, яка відповідала за навчання жінок-військових. Підполковником стала Маргарет Ітон, яка була донькою відомої та заможної канадської родини. Її батьки зробили статки на відкритті універмагів, проте вона обрала інший шлях – службу країні та її захист.
Чому жінки обирали військову службу?
- Першою причиною був патріотизм. Деякі жінки розповідали, що працювали на заводах з виготовлення боєприпасів, але відчували, що цього замало.
- Були жінки, які обирали військову службу задля отримання вигоди, наприклад, поїхати за кордон. Цікаво, що ця мотивація була характерна і для деяких чоловіків.
- Жінки-військові отримували безоплатне та незвичне навчання. Наприклад, це було шифрування, декодування, робота з сигналізацією та обслуговування транспортних засобів.
Потенційні новобранці повинні були мати відмінне здоров’я, а також ріст мінімум 152,5 см. Умовами прийняття на службу була відсутність утриманців та як мінімум 8 класів освіти. Допустимий вік: від 18 до 45 років.
Опитування тих часів (1943 року) показало, що більшість жінок-військових вважали військове життя приємним. Жінки насолоджувалися товариським духом та подорожували, зустрічалися з цікавими людьми з усіх частин Канади.
Якщо початково було відкрито для жінок 30 військових професій, то згодом цифра досягла відмітки в 55. Жінки-військові пишалися тим, що носять форму. Вони були переконані, що це впливає позитивним чином на їх світогляд та стан здоров’я.
Навіть попри отримання меншої заробітної плати, жінки-військові не скаржилися. Згодом пропорції працювали на більш справедливій основі. Жінки довели свою цінність, не зважаючи на скептиків та напруженість у суспільстві.
